|
Стародавній Ярославні тихий рокіт струн: Вид твій скорбен, вид твій смутен, та, як перше, юн. Вранці рано ти виходиш і зориш в імлу, Сонце, вітер заклинаєш на міськім валу. Полетіла б, мов зегзиця, до Каял-ріки, Де поник, лежить коханий поміж трав гірких. Ах, усі твої закляття – мужу на добро! І вирує, котить сльози у степи Дніпро. Стародавній Ярославні тихий рокіт струн: Вид твій дивен, вид твій ясен і, як перше, юн. Чи співець незнаний, мудрий, той, що «Слово» склав, Мрії всіх віків майбутніх розгадав, пізнав? Чи жінок російських душу всіх змогла вмістить? Ти – Наташа, ти – і Ліза, і Татьяна – ти! На валу ридаєш рано... О ясна печаль! І вирує, котить сльози рокіт струн – у даль.
|