|
Після блукання по нетрях розлуки, за шляху розкриллям – В ніжнім тумані смарагдові луки, знайоме привілля! В морі кипучім під вигроми бурі манило вернутись К заростям-пущам, к примерхлій лазурі, – край річки проснутись, Вчувши зітхання вола й переливи сопілки смутної... Край всім блуканням! Я врешті щасливий: ціль – перед мною!
|