Мій пам’ятник стоїть, що склав я з строф співзвучних, Кричіть та буйствуйте, – його вам не звалить! Не розпадеться, ні, будова слів співучих, – Я є і мушу вічно жить. У станах всіх бійців, в палаці іменитім, В хатині бідака, де є душа жива: «Валерій Брюсов», – скрізь лунатимуть у світі Про друга радісні слова. В сади Вкраїни, в шум і сон ясний столиці, До Індії дверей, на берег Іртиша – Усюди долетять рядки, як вогневиці, В яких живе моя душа. Я мучився за всіх, був з пристрастю у зладі, І пісня ця про них, про них – мої думки, І, у далеких мрій у необорній владі, Вони прославлять ці рядки. У звуках у нових клич пройде аж за милий Печальний рідний край; і німець, і француз Покірно прочита мій вірш осиротілий, Дарунок благосхильних Муз. Що слава наших днів? – лиш випадок, забава! Що друзів наклепи? – прокляття брехунам! Вінчай моє чоло, століть незнаних слава, Я входжу у всесвітній храм.
1 Преисполнись гордости... – Гораций (лат.)
|