|
Хай засну під плюскіт моря, Хай під шурхіт сосон встану. Збережу між втіх і горя Весен радість незрівнянну. У самотнім спогляданні Тіні бачу лісові я, Виглядатиму я дальні Марева, завжди в замрії. Знав я щастя, щастя знав я, Лихо ж – назавжди зі мною... Море в берег бити знову Буде з силою новою. Сосни з шурхотом зігнуться, Вітру з моря відповівши, Їм похмуро відгукнуться Хвилі, білу піну звівши. Шлю в минуле думи всі ці, Нині – сльози лиш лишились... Хто почислить, скільки глиці В тихім смерку розчинилось? Гарно тут, над сірим морем, Звіритись суворим пущам З щастям, що минуло; з горем Вічно юним, вічно сущим!
|