|
Світає. Скінчивши роботу, Спиняюсь мріями на ній, Чий погляд – чистота і цнота, Чий голос – легіт весняний. Все те колись пройшло повз мене – І ті вуста, і очі ті. Та все земне повік святе нам, І люба кожна мить в житті. Я знову радісно і скрухо Ладен, як в дні далеких стріч, Покірно стежити за рухом Її сором’язливих пліч. І що здавалося зів’ялим, Знов ожило в душі. І тим Затертим барвам, полинялим Далось яскріти, мов живим. Які незмінні та владущі Ви, звуки лагідні: люблю! Хай вмру стеблом сухим, та мрущий Життя навік благословлю. ...Я мрії, мріяні віками, Сную про неї при вікні. І як земного раю брама, Палають хмари в вишині.
|