|
Садиби у полях колишні Додивлюються давні сни. Сільські церкви, прості, звичайні, Забули про весілля пишні, Про похорони... Де вони!.. І трухлявіють парки древні З алеями пахучих лип. Гниють на березі альтани, І чути у саду зеленім Старого птаха тихий схлип. А вийде місяць, пильно гляне, Поніжить віти і струмки, Він не забув колишні ігри – Шовки, мережки, гнучкість стану, Цілунок ніжний і палкий. Тепер затишшя, ані звуку, Лиш жаби на стежках сидять, Їжак виходить непомітно... Мов терплячи нестерпну муку, Ворота жалібно скриплять. І тільки в бурю, в ніч тривожну Парк стогне, наче хворий він, І вперто жахи сну стрясає... На світі двічі жить не можна. Старий! Тебе збудити має Пили тонкий раптовий дзвін.
|