|
І хмарно, і сонячно ніби! І радісно в’ються стрижі Круг церкви Бориса і Гліба! Іду по вузенькій межі У пахощах жита і м’яти, Так легко мені на душі. За полем вусатим, незжатим Мантачать уже косарі. І день не спішить загасати... Душе, навтішайся й помри! Усе таке дивно знайоме, Як сон в голубінні зорі. Отож повернувся, я – вдома? Добридень, липнева пора, І ти, знемагаюча втомо, Убогосте мого добра, І ниви дозрілого хліба! Проноситься стриж із двора Вкруг церкви Бориса і Гліба
|