|
В моїм краю – осінній спокій, Дні відлетілих журавлів. І, наче плин хвилин і років, Біжать хмарини круг землі. Німує поле, ліс безмовний, Струмок лиш дзвінко гомонить. І дивно ясний, неповторний Холодний простір у цю мить. Тут, де весна понад лугами, Мов діва, слала ніжний спів, Де поле дихало житами В святім передчутті серпів, Де по ночах ясні зірниці Закоханим світили в млі, Де в серпні нахиляли жниці Свій стан невтомний до землі, – Тепер свята краса пустині, Гуляє вітер тут і там, А неба звід, глибокий, синій, – Мов купол, що вінчає храм! Звершив обітниці ти вчасно, Мій краю! Коло ти замкнув. Вже цвіт опав, пісні пригасли, Вже зжали хліб, скосили луг. Тож дихай радісно, спокійно Над миром дорогих могил, Як перше дихав спековійно Цвітінням зел, буянням сил! Вклонися мирові й свободі, Як перше ділу й боротьбі, – І сніжний сон, як для природи, Хай буде радістю тобі! З обличчям ясним і суворим Зустрінь удари вихряні, Щоб чи воскреснуть в травні знову, Чи вмерти у солодкім сні!
|