|
Тніть мене, думи безмірні, Жалом осиним до сліз! В юрмищі многоязичнім Тут, на асфальті вечірнім, Дух мій затятий проріс. В юрмищі многоязичнім Що я? – відлуння, не більш. Серце чутливе тріпоче: Стогін глибинний, одвічний Перетворився на вірш. Серце чутливе тріпоче Дрожем тонкої струни, Чується гомін таємний... Скло електричне блискоче Мертвим огнем з вишини. Чується гомін таємний Серцю в мовчанні юрми. Тут, на асфальті вечірнім, Тупіт – як провістя темне, Вічності обрій німий. Тут, на асфальті вечірнім, Дух мій затятий проріс. Що я? – луна випадкова, Тайни болючої слово! Тніть мене, думи безмірні, Жалом осиним до сліз!
|