|
Я сіяча труди і вперті, і суворі Звершив – засіяв край. Вже й жито підвелось. Тепер мені по зморі Знов учнем буть пора. Од шуму й натовпу, де слави ласий дзенькіт, Мене в ліси несло, Щоб знов припасти так, як припадав маленьким, До тебе, джерело! Щоб з льоду і вогню тих роздумів глибоких Напитися ковток И зустріти дивних тих стокрилих і стооких, Забутих мрій танок. О творча радосте, в своїм привільнім листі – Твій плід безцільний – мій! Мій дух натомлений прокинеться в колисці Натхненних мрій! Знов, як Адам в раю, незвіданим і новим Побачу я життя І заклинатиму простим і віщим словом Всю таїну буття!
|