|
Від лживого життя і слави Замрія порива тебе В безмежжя море величаве, В бездоння неба голубе. Нам неприступні і незримі, Між сонмищем кричущих сил До тебе сходять серафими У сяйві веселкових крил. Із теремів країн криштальних, Підвладні казці, як судьбі, Зорять лукаво і печально Наяди, вірні лиш тобі. Ти бачив серед скель одвічних, На спадку вогняних хвилин, Як дух прокляття і величчя Упав у прірву на загин. І там, в пустелі урочистій, Ти осягнув лиш до кінця І мерехт пави крил вогнистих, Й журу едемського лиця!
|