|
Царюючи над власним долом, Б’ючи вогнями щит зорі, Стоїш в облозі частоколу Фабричних впертих димарів. Скляне, крицеве, нездоланне, Повите у жорстокий дріт, Ти – чародійник ненастанний, Ти – вічнодіючий магніт. Розлючений дракон безкрилий – Ти скрізь підстерігаєш час; А по твоїх залізних жилах Тече вода, струмує газ. Твоя ненатла вся утроба Не сита здобиччю віків, – В ній ремствує немовчна Злоба, В ній стогне Вбогість злидарів. Звело ти мудрими руками Ряди палаців золотих, Поставило святкові храми Для статуй, для жінок, для книг; На штурм палаців, необорне, Саме ж накликуєш орду І шлеш вождів на мітинг чорний: Безумство, Гордість і Нужду! Коли у залах кришталевих Вночі Розпуста розквіта І хтивістю налитий келих На мить вгамовує вуста, – Ти гнеш рабам похмурим спини, Щоб, ошалілі і легкі, Знов ротаційні їм машини Гострили ковані клинки. Чаклуне, хижою ходою Сягнувши в лютості рубіж, Ти піднімаєш над собою Отруєний смертельний ніж.
|