|
Скибують весною плугами Поморщену шкіру землі, Щоб взимку занесло снігами, Скувало в морозній імлі. Гречки червоніють лукаво, Синіє замріяно льон... Знов біло довкола, і мляво Вовки пробігають, мов сон. Здригаються ниви от гулу, Їх топче озлоблений бій... І знову спокійно Микула Леміш в них заглиблює свій. А пращури стали юрбою, Зорять на роботу синів, Схилившись на воду вербою, Піднявшись туманом з лугів. І далі, в тяжкі круговерті, Крізь роки і горя, і пут Чвалає суворий, упертий, Навік заповіданий труд.
|