|
Знову довгий тихий вечір. Знову море, знову скелі. Знову сонце іскри мече На багряні хвилі-релі. Чи я тут, чи ні – не знаю, Дишу мрією чи горем – Пишний захід догоряє Над шалено світлим морем. Гніву й пристрастей прекрасних Їм не чути – і не треба. Небо хоче бути ясним. Море хоче бути небом! Хвилі швидко нижуть кільця, Кільця заходу червоні... Сонце! Сонце! Ти не бійся: Все навік, все – на припоні!
|