|
Соромлюсь привітань оближних, Страшуся ваших гордих слів! Доволі вже було принижень Перед лицем грядущих днів! Розкоші ваші – радість стада, Що жмуток здибало трави. Буть ситим – ось де ваша правда, Є жуйка – і блаженні ви! Прекрасний в зблиску влади й шани Зі сходу цар Ассаргадон І океан людського шалу, Що трощить в друзки вутлий трон! Та половинність ненависна Не море, а глухий канал, Не блискавка – полудень кислий, Не агора – загальний зал. На всіх оцих, що з крихти ситі, Ви, діти вогняного дня, Грядіть, як грім несамовитий, Крушіть життя – й мене до пня!
|