|
Склепіння урочисті, горді Над грати ржаві – в небеса Одвічно зводив храм Свободи, Загублений в німих лісах. Сюди, надією зборимі, Байдужим дверям, як богам, Збирались часто пілігрими Кадить натхненний фіміам. Так, плачучи боготворили Похмуру неприступність брам, И назад верталися, і віру Вертали в заповідь синам. Та ось нестямно, оп’яніло Народ пішов за ними вслід, І руки рвійно і сміливо Ударили в чавун воріт. І прахом впала брама ночі, І жахом стіни пойнялись, І шалом радості, мов очі, Всі вікна храму зайнялись. І що ж, зі страхом і відчаєм Онуки вславлених прочан Лиш поглядають, як над гаєм Горить небесний океан!
|