|
Щільно в імлі сидимо, Люди, над ярусом ярус. Десь там вітри і кермо, Десь там і стяги, і парус! Сонця багряний дукат Вікон торкнувся помалу. Виступив темрявий ряд Тіл, що до весел припали. Пута жорстокі. Навік Всі ми прикуті окремо. Де тепер радісний біг Гнаної нами триреми? Нілу ми краємо скло? Фризькі намули десь місим? Може, назад принесло Нас до Пахинського мису? Пісні б хіба заспівать? Скарги, однак, не дійняли б Тих, кому вільно вдихать Пахощі моря із палуб? Хто там? Дрімає жона Гола на шкурі пантери? Чуєш? То гучно луна Гімн вінценосній гетері! Може, то Цезар-співець Лірою будить Тритона, – Славить свій вічний вінець, Велич славетного трона? Ні! Бойової сурми Звук той до герцю скликає... Другу чи ворогу ми Пружні вали розтинаєм? Марні гадки. Все одно Цезаря мчать чи пірата! Захід струмує в вікно Відблиск останній крізь грати. Скоро у морок глухий Знов, як в могилу, пірнем ми, В грізний керуючий бій Біг прудколетний триреми.
|