|
Коли було в дитинстві горе, Коли в душі була печаль, Всі болі тамувало море И морська ласкава синя даль. Я йшла на скелі набережні, І день при дні була одна, І хвилі слухала бентежні, І виглядала диво дна: Мене так вабив ліс підводний І жвава гра яскравих риб, І вже прозорішав холодний Води морської темний глиб. І десь у глибині бездонній Світав нарешті, мов зоря, Стобаштий, тисячоколонний Палац підводного царя. Там вся в коралах пишна зала, Там безліч перлів – дивних див, Там я в тремтінні пізнавала Пломінний зір підводних дів. Вони тягли до мене руки І тихо кликали мене, Та в глибині вмирали звуки І мерхло видиво ясне. І там, у глибині, я знала, Є душі, рідні і мені, І не самотня я стояла На спаленій височині! Коли було в дитинстві горе, Коли душа була смутна, Всі болі тамувало море Й морська ласкава далина.
|