|
Країна, випалена в жаготі судьби! Коханка кожного фатального століття! Тебе народи прагли, як раби, І імператори, як діти. Ти з трону цезарів і світ судила, й мир, А більший світ – у Ватікані. Колишня влада – твій повержений кумир, Зате твоїм минулим людство п’яне. Твої художники на бриджах полотна Відбили сни, яких удруге не буває! Вони – джерела, у яких немає дна, Для всіх, хто від палкої спраги знемагає! На всі шляхи душі ти простирала жезл, Як вічний знак могутності твоєї влади, І люди радісно під грім урочих мес Ловили погляди і цілували шати. Італіє! Божественна царице! Де скіпетр нині твій, лавровий де вінець? Давно лежить твоя розбита колісниця, Розчинений палац людських сердець. Італіє! Розбещена блуднице, Ти врешті-решт знайшла-таки кінець! В лахмітті мантії, в старім вбранні, зотлілім, Скрививши в усмішці пихато строгий рот, Ти вийшла торгувать ще незів’ялим тілом, І ліжниця твоя – забруднений доход. Ми смієм все пізнать від ласк святих, бувало! Побачить наготу твою – не страм! Як жінка, ти для всіх приступна стала, И пізнати тебе в мріях – сором нам! Але ще ти прекрасна, Італіє! Позичений красить кармін. З зухвало-несміливим зором Ти ще пишніша від інших країн, Від непринижених, що їх голубить море. В лагунах твоїх відбиваються Палаци стрімкої Венеції – Єдиної мрії весни, І замки гордливі здіймаються – В суворій і ніжній Флоренції, Де утвори, як дивні сни, І Рим, чаротворець звеличений, Жахливий у діях своїх, Лежить неживий, втаємничений, Закований в снах неземних. В нетлінності гаю лимонного Дерева під небом цвітуть. Гори стоять нареченими! Води, п’янючі з моря бездонного, Світяться межи печерами, Розмовляють, живуть! Ти прекрасна, Італіє, – Від Альп крутов’язих до сяйва Капреї І далі є, До пустель колись квітучої Сіцілії, Де сироко, стомившись у киреї, Ламає високі лілії, Квіти святого Антонія, – Ти прекрасна, Італіє, – Як знайома для серця гармонія! Я в твій край прийшов замлілий, Шлях недавній не впізнав, Неспокійний, запізнілий, Навпрост по волозі трав. У твоїм яснім палаці Мандрівничі мир знайшли... О, як ніжно твої пальці На лиці моїм лягли! Свіжо пахнеш ти, як ружа, Вливши в очі синю даль! Хай удаваність – байдуже! Хай ошуканість – не жаль! Може, в миті цій яскравій, Ніжній, чистій глибині, В непідробній таїні – Мати всесвіту ласкава.
|