|
По вулицях тьмяних, вночі, на світанні, в театрах, в садах я бродив, У думах недремних прийдешнє я бачив, за ним, за незнаним тужив. Пісні вам складав я про щастя-причастя, про гори, про доли, путі, Про давні столиці, майбутнього поклик, про все, що стрічав у житті. Замислені вежі, панелі біляві і жвавість розбурханих рік, В захопленні дивнім тремтіли, дзвеніли, вселились у вірші навік. Юнацтво мене підіймало, стрічало, вінчало, неначе царя, Мов тіні грайливі, лилася по східцях потоком широким зоря. Доволі, доволі! Я вас залишаю! Беріте і сни, і слова! До раю нового спішу, повертаю, бо мрія зі мною жива! Я склав і віддав вам, підняв знову молот, щоб криці вогні зайнялись. Щасливий і сильний, я вільний і юний, творю, щоб покинуть колись!
|