|
Ти нам у грізному пророкуванні Здавався спалахом нещадних сил; Та мріяв ти про сфери осяянні, Жадав бунтарсько-демонівських крил! То гімни ти співав, то невблаганні Клятьби метав, як громи небосхил. Ти ждав, у мрії вірячи оманні, Одвіту від жінок і від могил. Та відповіді не було. Тоді ти Навчився муки дум своїх таїти І усмішку, йдучи до нас, беріг. І ми тебе, поете, зустрічали, Та не змогли дитячої печалі Збагнуть у віршах кованих твоїх!
|