|
Чотири дні ми йшли дорогою курною, І ось відкрився нам широкий плин Дніпра, Де з ним зливається Десна, його сестра... Кого не дивував своєю він красою! Але нікого з нас земний не вабив світ. Спішили в Київ ми – зруйнований, пустинний, Щоб цілувать хоч прах в тій церкві Десятинній, Оплакати сліди від Золотих воріт! Всю ніч блукали там і не могли вже спати, Згадавши давнину, ходили ми в сльозах; А вранці вийшли всі, заплакані, на шлях... А ще через три дні видніли нам Карпати.
|