|
Так, я – моряк. Я островів шукач, Мандрівець смілий в безбережнім морі. І від старих розчарувань-невдач Втікаю геть – на інші квіти й зорі. Жінки летять, мов тля на посвітач, На поклик мій у пристрасній покорі. Все віддають – захоплення і плач – І душі відкривають в щасті й горі. Душа в коханні світиться до дна, Ясніє в ній священна глибина, Де неповторне все переді мною. Так, я гублю, з життів збиваю цвіт, Але нова душа – то новий світ, Що зваблює до себе таїною.
|