|
Світ за очі їхали без вороття ми, Бо прагнули мандрів далеких без тями... Мчимо повз кущі без мети. Поля промайнули, берези відстали, В громах пролітали під нами мости. Ми їхали довго. І дощ ми зустріли. Він довго у шибку нам слав свої стріли І врочив лиш суми самі... Та, бурі минаючи несамовиті, Вперед до блакиті рвонулися ми.
|