|
В моєї мрії любий світ пустинь, Вона в степах блука, як вільна сарна. Чужий їй спокій вярмлених рабинь, Нудний їй шлях прокладений, безбарвний. Та стрівши пагорб Кинутих Святинь, Вона тремтить від забобонів марних. Стоїть, і погляду не відведе, І, голову схиливши, геть іде.
|