|
Ми ті, про кого шепотіли в давнину У мимовільному тремтінні еллінськії міфи Народ закоханий у буйство і війну Сини Геракла і Єхидни скіфи. Навколо моря Чорного пусті степи Як демони ми облітали придко Являлись раптом, сіяти всюди страх У верхів’ї Тигру і пониззі Істри. Ми диким норовом жахали світ, Палаючи зловісно і тут і там зірницею І перед нами Дарій відступив і Кір І був приборканий він скіфською царицею. Хто ми були? І щит і ніж, сайдак і спис Шолом і лук, і стріли і коня вудила! Леск і дзвін, і крик і сміх, і напади і усе буття У розгулі браному і у бенкеті п’яному! Плекали нас хурделиці і мороз: І у хуртовині вихору подій тягнув нас холод; Ножем рубали ми вино і дзенькали Волосся мерзлого нитки льодові! І вірний приятель і учитель мудрий наш, Вино ячмінне підбадьорувало нам сили: І у бій летіли ми під дзвони мідних чаш На поясі із ними ішли у могили. Дні битв і полювань, бучних бенкетів Змінили подобу і творили суть життя І весело було колоти рабів, Ще перед тим, як запалити вогонь на тризні! У курганах громіздких і сидячі на коні, І серед багатств, як заповіли наші предки Сплять наші страхітні царі і у снах Їм маряться звитяги, битви і бенкети. І часом у стороні від вогнища присівши, І Коли хмеліли у насолоді гості, Юнак наш виробляв для дів Коней і левів із срібла і кості. І у коло взявши грізного жерця, І у руці тримаючи високо факел димний, У танці дикому співали до кінця. Гучні і величні і переможні гімни.
|