|
Odi et amo. Catullus1 Так, можна кохати з ненавистю, Кохати із темряви серця, З останнім прокляттям побачити В одній поклик щастя, що пнеться Угору плющом поцілунків Крізь погляд розпусно-сумний, І кличе розмова в минуле – У млосну стихію імли. Хто магію темної влади Влив в рухи її неземні? Хто пристрастю сповнив обійми Й обличчя зловісним зробив? Проклясти я хочу. Благаю Про пестощі звичні її. І боляче тілу до краю, Кохання знесилює дні. Читаю у погляді дикім Оманливий хтивості дим, Та є у ганьбі щось велике, Падіння у погляді цім. І в темряві ці поцілунки Втикали у мене кінжал, Я, мов Одісей до Ітаки, Від неї втекти все бажав. Та лиш Каліпсо я покинув, Я згадую знову її: О горе! Я чорную мітку отримав у дні молоді.
1 Ненавиджу і люблю. – Катулл (лат.).
|