|
Серед огненної стихії, Під зойк всесвітньої обмови, В бур неприборканих диму – Твій лик всевладні чари діє, Вінець сапфірно-рубіновий У синь підноситься крізь тьму. Росіє! В чорні дні Батия Хто, хто монгольському потопу Створив загату, як не ти? Чия, в страшній напрузі, шия Урятувала всю Європу Від злої ханської п’яти? З ганьби, з одвічної печалі, Із рабства, темряви й неслави Враз, криком тисячі огнів, Хіба не ти, у блиску сталі, Звелась до величі держави В революційний вік Петрів? І в світової час розплати, В гарматні дихаючи жерла, Грудьми ковтнула ти вогню, – Країно, всіх країн вожатий, Угору факел ти простерла, Шляхи освітлюючи дню. Що ж ми проти страшної сили? Де ти, хто сміє протистати? Де ти, хто може відать страх? Нам – лиш вершить, що ти схвалила, Нам – буть з тобою й прославляти Твоє величчя у віках!
|