|
Блокади ланцюг іржавий, Б’ючи і рвучи внівець, Ти летиш за грань у заграві, Як червоний їздець. Крізь зойки, і скарги, й ридання Гордо прорізує ніч Стогін твого тупотання, Твій звитяжний радісний клич. У скалки облізлі руїни Копитом розбиває твій гнів, І валить розтрощені стіни Стукіт жорстоких підків. Одважна! В дикому чвалі Здіймаєш дорогою пил, – І сідає туман дедалі, І бурштином горить небосхил. І всім: віщунові й дитині, На схід повернувшись ясний, В Парижі, в Нью-Йорку, в Берліні Видно твій скік огняний. І земля, у турботі п’яній З’єднавши клятьби й молитви, Бачить в пурпурі й злоті світання Збройний привид Москви.
|