|
Все, що було, – розтоплено й розбито, Над огнищем світів ми – юний блиск... Гори ж безумно і несамовито, О, буре п’яних і жорстоких іскр! Єдину мрію пронизала воля, – Міць нових легіонів нам зорить, Руйнуючи, будуєм Капітолій, Потік століть заковуємо в мідь. Огнем пульсують бунтівницькі жили, Пророчий хміль в зітханнях і в словах. З’єднавшися, потроюємо сили, – Сліпуча ціль нам сяє по ночах. У дні такі усе в безмір’ї тоне, Життя – стріла до сонця, до планет, Бажання – смерч, кривавий меч – закони, В одно злилися лаври і багнет. Клятьби, пісні святе з’єднали коло, І Мойра дні позначує й зміта, І серп нічних обіймів ранить чоло, Кохання – кров’ю багрянить уста.
|