|
Незмірна сила здавна залягла В сторінках, що мовчать по книгозбірнях. Вони в серця влучають, як стріла, Горять огнями в присмерках вечірніх. Хтось полум’я далеко запалив У млі віків – і полум’я сіяє. Хтось лук твердий згинаючи підвів – І досі лук несхиблено стріляє. Століття йшли, а промінь слів ясних Освітлив нам у будуче дороги, І квітне в книгах, темних і старих, День сонячний і місяць срібнорогий. Золочений ховає сагайдак Нам заповідані співучі стріли, – Людської мислі переможний знак, Кипіння сил, для всіх народів миле. Де суд житейський никне і мовчить, Де клевета звилася, мов гадюка, Безсмертна книга помстою дзвенить, Як тятива окриленого лука.
|