|
Де ви, прийдешності гунни, Над світом піднесені сірим? Чую ваш тупіт чавунний По ще не відкритих Памірах. Впадіть ордою сп’яніло З кочовищ, темноголові, Оживити зістарене тіло Потоком буйної крові. Поставте, невольники волі, Біля брами шатро, як бувало, Сійте весело жито у полі – На місці тронного залу. Складайте книги рядами, Паліть їх, танцюйте, радійте. Збезчещуйте вічні храми – Ви у всім неповинні, як діти. А ми, мудреці і поети, Хранителі віри єдині, Понесім світла у бескети, В катакомби, пустелі, яскині. І що тобі, мій нащадку, Врятоване од запустіння, Зостанеться з примхи випадку, – Яке заповітне творіння? А може, загине – хто знає? Що тільки відоме усім нам. Та вас, хто мене розтерзає, Стрічаю урочистим гімном.
|