|
Знаєш, Міньйоно, одну тільки мить Щастя ми чули незнане: Тільки єдина хвилина горить, Решта – одсвічує тьмяно! Світло нараз перестало світить, Руки сплелися зміїно, Сонний годинник, закутий у мідь, Видзвонив глухо годину. Хвилі тієї уже не зустріть, Не воскресить, не вернути... Що ж то було? Не мені зрозуміть, І не для мене – забути. Полум’я в погляді грає й тремтить, Пестощі – повні трутизни... Серце! Чому ж та окрилена мить Знову огнями не бризне? Серце! Не рвися, не змучуйся, цить! Ні, ми не близькі, кохана! Тільки хвилина безумно горить, Решта – одсвічує тьмяно.
|