Земле-матінко, молю, З тишею мене зісватай! Я лопатою гримлю, Грунт копаючи заклятий. Мати всіх живих – це ж ти, Ти ж і сваха всім, хто вільний. Поможи мені знайти В тліні перстенець весільний. Я благаю і горю – Повінчай мене, як знаєш; Ти ж із мороком зорю, З вітром тишину вінчаєш. Земле, пожалій мене, Дай обручку відшукати. Я твоє лице земне, Впавши, буду цілувати. Я тебе цуравсь, як тать, На асфальті, на бетоні... Добре на грядках лежать, Мов на маминому лоні. Я твій син, я – також прах, Я – кільце створінь так само. Звідки ж пристрасть, біль і страх, Бред шукань безсонних, мамо? Видно неба синє дно, Вітер носить вільно шуми... Де ж ти, діво-тишино, Де життя без мук і думи?.. Знов тебе лопата тне, Обізвися хоч до мене! Чи з могилою мене Заручити хочеш, нене?
|