|
Дихала біла троянда на кволім стеблі. Дівчина креслила щось на морозному склі Птахи літали крізь маревний сніг вишини. Пестощів передчуттями намучили сни. Дівчина довго чекала побіля вікна. Певно, за морем тоді розквітала весна. Вечір настав, і повіяло смутком терпким. Дівчина плакала тихо вночі – та за ким? Біла троянда зів’яла безслізно в ту ніч. Птахи з’явились і кинулись раптом навтіч.
|