Блукатиму ще довго я По борознах земного лугу, Не скоро ще спаде шлея, І віл мій звільниться від плуга. То ж мріє, воле мій, рушай! Із примусу, як не з охоти! Важкий батіг підніс ратай, – Тому скоріше до роботи! Не можна й хвилі нам спочить, То ж тни землі твердезні груди! Інакше праці не скінчить І не зорать до смерку всюди! Вже південь. Дужче жар пече. Не скоро тінь над нами ляже. Крайнебо висне гаряче. «Бог поміч!» нам ніхто не скаже. Згадай: весною зранку ми Проклали першу смугу в полі Й до втішної гадали тьми Співати з усіма на волі. Забудь про вранішню росу, Про спокій ночі рятівної! Спочить не думай завчасу, Мій вірний воле, – нас лиш двоє! Бо Хтось нам Вищий подвиг дав, Спитає: як минула чата?.. Працюй, іще туман не впав, Роботу щойно розпочато! А в час, коли темнота нам Застеле далеч виднокруга, Не я, Той інший, мріє, сам Тоді звільнить тебе від плуга!
|