|
Ти – жінка, ніби книга поміж книг, Ти – згорток, запечатаний навіки, Там дум палких і слів вирують ріки, І безліч найшаленіших інтриг. Ти, жінко, схожа на відьомські ліки: Печуть вогнем того, хто випить встиг. Але не чути крику – жах і сміх! – Всяк, мов скажений, славословить тільки. Ти – жінка, так до чого тут слова? Короною зірковою убрана, Ти – в наших душах образ божества! У всьому догоджаючи ще здавна, Тобі ми служимо в усі віки, І молимось на тебе залюбки!
|