|
Ти – жінка, і ти – книга серед книг, Ти – звиток, що згорнули необачно, Є в ньому гра думок, багатство значень, В сторінці кожній – неозора мить. Ти – жінка, ти – напій відьом жорстоких! Він так пече із дотиком до вуст, Що той, хто п’є вогонь, болючий хруст Своїх чуттів стискає в дивні строфи. Ти – жінка, в цьому – рація твоя. Твоя корона зоряна одвічна Несе в безодні світло ліхтаря. Тобі ми несемо ярем залізний. Вриваючись в глибини сивих гір, Молитва у серцях тремтить наскрізно!
|