|
Ти – жінка, і ти книга серед книг, Ти – згорнутий, збережений сувій; В його рядках надлишок дум і слів, В його листках безумний кожний миг. Ти – жінка, і – відьомський ти напій! Пече вогнем, аби в уста проник; І п’ючий пломінь подавляє крик І славословить муки, мов здурів. Ти – жінка, й саме цим ти вже права. В короні зоряній, в красі первісній, Ти – в наших безднах образ божества! За тебе – карою тягар залізний; Тобі – слугою – віримо у себе, І молимось – від віку – лиш на тебе!
|