|
Ти жінка, ти мов книга поміж книг, У згорнутім сувої ти відбита; В нім надмір слів, що у рядках розлитий, Наповнює шаленством кожну мить. Ти – жінка, ти напій відьомський клятий! Вогнем пече – проникне лиш в уста; Але хто п’є – змовкає неспроста І славословить серед мук завзято. Ти – жінка, і ти права цим завжди. Від віку вбрана в зоряну корону, В безоднях наших образ неба – ти! Залізне тягнемо ярмо до скону, Руйнуємо для тебе гори в прах, І молимось на тебе – у віках!
|