|
Ти – жінка, книга поміж книг століть, Ти – згорнутий сувій мрій найгарніших; В його рядках – і дум, і слів надлишок, У ньому божевільна кожна мить. Ти – жінка, ти – як той напій відьомський! Вогнем пече він, ледь в уста проник; Але, вогонь питущий – стримує свій крик, Серед тортур – ще й славословить щось бісовське. Ти – жінка, саме цим ти і права. Від віку вбрана в зоряну корону, В наших думках ти – образ божества! Ярем залізний тягнемо без стону, Служимо і, дроблячи гір твердя, На тебе молимось – одвіку – все життя!
|