|
На камені, що аж пашить од спеки, лежу, сповитий теплим вітровінням. Нерідний метр – цей клекіт хвиль далекий із незнайомим мерехким іскрінням. Пригнічений, за хвилями хисткими, що йдуть і йдуть, чітких не бачу ліній. Одні – пінúсті, з бризками рясними, а другі – ледь гойдають обрій синій. Навкруг – яріння, рухи, перемови, об скелі розбиваються чекання... Я не збагну цей плескіт загадковий, як море не збагне мої питання.
|