|
В базальтах скель вибиваючи аннали, Понурі раби фараона Снофру Чи ж думали коли, що гімн Інтернаціонала Прозвучить звитяжно Сені й Дніпру? Дикун чатує в очеретах Мвутанга, Застромивши в волосся два блискучі пера А в залах Bull обертається танго І огнями танцює Avenue de l’Opera. Та по-давньому з голок комашня метушлива Підіймає високо лабіринти-житла, І бобер свою греблю споруджає на диво, І стільник з шестикутників ліпить бджола І ті самі в просторі персні Сатурна, Проміння Венери і орбіти комет, Як тоді, коли сцену стрясали котурни, Коли місяць на храми стягав Магомет. Від Перікла до Леніна, від сьогодні до завтра Моряка перебіжний на березі сон, І тупе миготіння в голові плеозавра Лиш помалу з’ясовує упертий Бергсон. І сяєва смілі Лобачевського й Маркса, Змагання віків, їх побідний пеан – Тільки іскорка звідти, з червоного Марса, З світових порошинок, що мчить Альдебаран.
|