|
Вечірній Пан воліє миру, Не ворухнеться в тишині. В задумі стежить на поляні, Як тихий вечір із потира По небу ллє живущу кров, Як береги біліють знов В молочно-голубім тумані, І жде на промінь Алтаїра В померхло-синій вишині. Вечірній Пан вчуває звуки Довкола в тиші лісовій: Далекий скрип гарби пустої, Дзюрчання річки між прилуки І кумкання нічних ставків; Один, в самотності святій, Він, у блаженнім супокої, Кошлаті підійнявши руки, Благословляє царство снів.
|