|
Над морем із сірого крепу, В шовковій постелі багряній Покоїться сонце... Край склепу Вітрила стоять, як прочани. Владика намету денного Тьмяніє у смертному сні, Востаннє на воду од нього Зміясті лягають огні, А онде маяк циклопічний Півтонно поглянув довкола. Он диск пурпуровий владичний Приліг на саме виноколо, Суворо запінені хвилі Понуро і глухо звучать... Уже на закритій могилі Вітрила примерклі стоять.
|