|
Гімни складатиму вік несмертельній і світлій богині, Ти, Афродіто, – Любов, ти цариця одвіку й донині. Квітом троянди ласкавим твої вівтарі ми вінчаєм, Радісно чоло твоє і твій сміх безтурботний вітаєм. Правду віщують яку твій погляд і сміх загадковий? Темні видіння які пророкують уста мармурові? Далям яким незахідні твої приглядаються очі? Обрії вужчі стають, віки і хвилини коротші: Час і простір розпливлися в цім димі святого кадила Мудрість премудрих і радість поетів таємно спочила Ти розв’язання всіх загадок темних часу і простору, – Вірно складаю до ніг тобі дань дивування й покори. Змалку манила мене невгамована буйна тривога, Світом блукавши, я прагнув провідника, владаря, бога. Од вівтарів к вівтарям переходив, здіймався на гори, «Завтра» завжди прославляв, а «сьогодні» вважав як «учора» Знову приходжу до тебе, богине богинь, Афродіто! Бачу: за статтю твоєю дорога в безмежність одкрита. Владі віддавшись твоїй, усі таємниці відчую В хвилю останню, як пристрасті згубній себе доручу я.
|