|
Я зраджував і багатьом й багато, Я у боях знамена залишав, Незрадна тільки до твоєї влади Була моя душа. Зачувши клич твій, лагідний і владний, Я кидав працю, хворий уставав. Я відривав уста від ласк принадних, Тобі я слугував. І в тишині, під ніжний шепіт ниви, Під тінявість захмарених узвиш, Я кожен трепет, кожен звук щасливий Перекладав на вірш. У тьмі бажань, у муках, у жаданні, Усім вітрам довіривши судьбу, Я знав, я знав, що в радіснім коханні З тобою, музо, був. А як віч-на-віч сходився зі смертю При ліжку тої, що лиш нею снив, Крізь сум і жах, незрушно і уперто, Я кожну мить ловив. Як до знемоги змучений стражданням, Ласкавим зором я торкав курок, Був тим щасливий, що з твого зізнання Тобі сплету вінок. Чи мало проживу, а чи багато, Чи йтиму в день чи темряву нічну, – Моїй душі завжди тебе кохати, Тебе, тебе одну.
|