|
Я весь свій вік одвікував у зраді, Я стяг свій часто кидав в боротьбі, Незрадно лиш твоїй корився владі І вірний був тобі. Зачувши голос від вершин незнаних, На поклик владний я до тебе йшов; Устами одривавсь од уст коханих, Щоб буть з тобою знов. В степу широкім, під легкою тінню Рожевих хмар, під тихий шум ланів З твоїх зітхань і власного тремтіння Снував я ніжний спів. В тортурах пристрасті, в огні жадання, Життя віддавши поривам грізним, Я знав, я знав, що муку і кохання Тобі переповім. І як конала та на ложі смерті, Що мрії всі я з нею звик ділить, Крізь тугу й жаль я відмічав, упертий, Всі риси, кожну мить. Палаючи в нестерпному стражданні, Любовно оглядаючи курок, Втішався я, що із свого признання Тобі сплету вінок. Чи то життя мене широке надить, Чи маю йти я в темряву нічну, Душа моя вовік-віків не зрадить Тебе, тебе одну.
|