|
Нас так мало, так мало з породи могутньої Нездоланних бійців, що рушали під Трою; Про ті герці страшні, про ту пору славутнюю Навіть чудно і згадувать нині герою. Агамемнон від зради упав під наругою, Оілеїв Аянт – від грізної богині, Теламонід безумний розбитий недугою, А Патрокл і Ахілл сплять давно на чужині. Де ви, друзі мої? Одіссею досвідчений, Так безславно живеш ти в Ітаці нікчемній, Тевкр утік і народ свій покинув незлічений, Син Тідеїв пішов десь у безвісті темні. Тож як стрінемось ми серед люду безродного, Ми, що звикли вже жить між юрбою дрібною, – Враз підносимо зброю один проти одного, Щоби душу потішити в рівнім двобої.
|