|
Збережи мою тінь. І пояснень нема. Вибачай. Це потрібно тепер. Збережи мою тінь. Відчувай, За тобою тихішає ліс, та трава, та вода. Мені вже час іти. Залишайся позаду, стіна. Я вже йду. Зберігаю навіки цей вечір в собі. Я вже йду. Й за моїми плечима залишишся ти. Збережи мою тінь. І цей напис не треба стирати. Все одно я навряд повернуся сюди помирати. Все одно ти ніколи не мовиш до мене ‘стривай’. Все одно ти мене не покличеш назад, то бувай. Все одно ти про мене забудеш, ще й не прийде весна. Мабуть, вже тисячі так прощались з тобою, стіна. Я вже йду, я вже йду. І в очах чогось жжеться. Я дивлюся навколо, навколо – лише порожнеча. Я самотність у цій порожнечі присвячую волі, Кроків стукіт у цій порожнечі відписую болі. Я не хочу вмирати, бо це так нездоланно і вічно. Що є смерть? Це щось невідворотне і звичне. Я не витримаю смертність мозку, не хочу зникати. Я не хочу униз головою у темінь пірнати. Лише жити, лиш жити, а не помирати. Та поклич вже мене! Бо я зараз і сам заволаю. Та поклич вже мене – і що далі робити – не знаю. За плечима повинно щось бути, ти права. От і добре, що за мною є ти, і немає Ні душі і ні плоті, ні якоїсь людини з думками. Лише тінь й кілька слів на твоєму холодному камні. За тобою – в’язниця, а за мною – лиш тінь на тобі. Якось сонце понуро сьогодні на небо повзе. Хтось позначив для мене тебе серед всіх, що існують, стін. Збережи мою тінь.
|